святий

поет. свят, -а́, -е́.

1) Пов'язаний з релігією, Богом, наділений божественною силою. || Перейнятий божественною силою. || Уживається як постійний епітет до слів, пов'язаних із місцями або предметами релігійного поклоніння. || Освячений. || (тільки свят – повторюване) у знач. виг. Уживається при вираженні переляку, подиву, обурення. Святе Письмо. Святий Дух.

••

Святі́ місця́ — місця, які користуються особливою пошаною віруючих і куди ходять на прощу.

Святи́й Бо́же! у знач. виг., заст. — уживається для вираження переляку, здивування, захоплення, радості і т. ін.

2) Який, за християнською релігією, провів життя у служінні Богові та якого після смерті церква визнала небесним заступником віруючих. || Праведний, непорочний, угодний Богові. || у знач. ім. святі́, -ти́х, мн. (одн. святи́й, -то́го, ч.; свята́, -то́ї, ж.). Люди, які все життя присвятили служінню Богові й після смерті визнані церквою небесними заступниками віруючих. || у знач. ім. святі́, -ти́х, мн. Те саме, що іко́ни (див. ікона). Житія святих.

3) Стос. до Великодня. || Уживається як постійний епітет до свят, визначених християнською релігією. Свята вечеря. Святий вечір.

4) перен. Морально чистий, благородний, бездоганний у житті, поведінці тощо. || Не винний у чому-небудь, перед кимсь; безгрішний. || у знач. ім. святи́й, -то́го, ч.; свята́, -то́ї, ж. Людина, яка не винна ні в чому, ні перед ким. || Чистий, благородний. || Який виражає чистоту, благородство (про очі, обличчя і т. ін.). || Освячений високою метою. || Особливо почесний. Святий обов'язок. Свята правда.

••

Свята́ спра́ва — а) добра, потрібна, корисна справа; б) добре, прекрасно.

Свята́ наї́вність — простодушна, нехитра, наївна людина.

5) Якого глибоко шанують; дорогий, заповітний. || у знач. ім. святе́, -то́го, с. Те, що глибоко шанують. || Непорушний, непохитний. || Якого мають дотримуватися всі, обов'язковий для всіх. || Звичний, природний, особливо бажаний.

••

Свята́я святи́х — а) щось таємне, неприступне для непосвячених; б) щось недоторканне.